Bohdan Stupak @wkalmar@koyu.space

It amazes me that political preference (left or right) is determined by your stance towards things that divide people (sex, skin color, etc). But when you undertake #politicalcompass test it's your thoughts on money that define you as left or right. As if someone wanted to distract us from something important

Recently I went #outdoor to drink some tea and have some delicious Veterano Brownie ☺️​

Я не знаю чому, але відчуваю, що цей текст неймовірно важливий для мене https://plomin.club/deep-state/

Як і обіцяв, публікую ще текст. У цьому випуску трохи мого підліткового фаталізму 😂​ Фібек від @ua та #uanet велкам
Одного разу мене продадуть на внутрішні органи...
Товстий смаглявий мексиканець з пальцями-сардельками, увішаними дорогими перснями, збере свій синдикат і почне переглядати товар.
Печінку й нирки викинуть одразу за профнепридатність.
Легені, які ніколи не курили виявляться чорними від диму великого міста і сигарет друзів. Один з мексиканців погляне на них і скаже:
- Ну от і навіщо він ніколи не брав сигарети до рота, якщо його легені все одно чорні ніби димар?
А жирний шеф синдикату буркне йому, пережовуючи в зубах сигару:
- Якщо він вже тут, то яка різниця?
Металеве дзижчання світла падатиме на мій мозок, що розвалився на шматки від величезної кількості думок й ідей, які в ньому колись роїлися.
А потім сардельки, прикрашені дорогоцінними перснями, візьмуть у руки пожмакане серце.
- Мабуть цей грінго багато кохав своїм маленьким серцем. Тому воно таке зношене. - Знову зауважить один з мексиканців.
- Або думав, що кохав. - Відповість шеф, вказуючи поглядом на мозок, що розвалився від купи думок.
Потім він витре свої пальці білою шовковою хусточкою, подумає і скаже:
- А знаєте, люди... Цей грінго прожив непогане життя. Навіть шкода, що ми його так. Він як раз заслуговував на те, щоби жити.
Але я не шкодуватиму, що мексиканці так повелися зі мною. І навіть не тому, що я розібраний на запчастини й мені нема чим шкодувати. Просто, жалкують за чимось, що не здійснено. Я ж зробив усе, що хотів... про що і свідчать профнепридатна печінка і зношене серце.

Photo I took in 2018 somewhere near Zolochiv castle #naturephotography #ukraine #nofilter

Всім дякую за вчорашні схвальні коментарі! Я одразу зайшов з козирів і решта текстів гірші, але обов'язково ще викладу що-небудь трохи пізніше ☺️​

Майже закінчив редагувати різноманітні тексти, що зібралися за останні 12 років. Перш ніж наважуся їх хоч кудись відправити, спитаю фідбек у @ua та #uanet взагалі 😅​
Тепле світло розливалося прямо в чашки, намагаючись витіснити з них запашну каву. На стильних чорних квадратних тарілках лежали солодкі ласощі. Візіонери жваво обговорювали різноманітні ідеї. Анна пожадливо вбирала в себе краплини інформації, аж раптом відчула, що от він її шанс:
- Існує річ, яка називається локус контролю. - Спочатку її голос трохи зламався, але майже одразу ж набув упевненості. - Суть полягає в тому, що люди, які усвідомлюють, що їх життя визначається в першу чергу власними рішеннями, а не зовнішніми обставинами, зрештою, досягають більшого успіху.
Співрозмовникам ця думка сподобалася. Дівчина потай зраділа, що її маленька партизанська вилазка була вдалою.
Коли сніданок закінчився й усі почали розходитися, до Анни підійшла поважна жінка.
- Мене дуже інспірувала Ваша думка про локус контролю. Як щодо обмінятися контактами?
- Авжеж!
Дівчина відкрила лінкедин на своєму смартфоні. З екрана дивилося енергійне обличчя. Анна Бузило. Віце президент з питань комунікацій і логістики.
- Як Вас знайти?
- Спробуйте Вікторія Мілкозерова.
- Ось бачу. Вікторія Мілкозерова. Візіонер. Голова HR департаменту.
- Саме так. - Вікторія посміхнулася.
- Супер, рада знайомству!
- Я також. На все добре!
- Щасти!
Анна вийшла з кав’ярні на сіру вулицю, де безцеремонний дощ одразу жбурнув брудні краплі в її обличчя. Навколо неї чимдуж бігли бідолахи, які з’їхалися сюди з усіх куточків країни заради того, щоби встигнути урвати шматочок кращого життя. Кажуть, в решті мегаполісів ще гірше. Колись у фейсбуці вона читала про чоловічка з Лондона, що прибіг на зупинку, але найближчий автобус мав прибути лише через 6 хвилин. І тоді він розридався, бо тепер його життя було зруйноване.
Вона побігла разом з цими людьми, щоби скоріше сховатися від негоди у метро. Світло в підземці було таке ж тепле, але замість кави тут тхнуло сирістю. Не встигла дівчина опинитися на пероні, як натовп заніс її у вагон. У вагоні мужик — мабуть у півтора рази більший за неї — крутився, раз-пораз спираючись на неї своєю важезною спиною. Анна згадала свою маму, продавчиню в цегляній з білим облупленим шифером, побудованій ще за совітів, крамничці в невеличкому містечку на Житомирщині. “Вертиться як гівно в ополонці.” - казала про таких мама. Але Анна не стала займати того мужика, бо чоловіки після сорока, то найпаскудніша порода. Всі вони поступово злітають з котушок від відчуття власної важливості. Різниця лише в тому, що коли мужик досягає успіху до цього віку, то дурість в нього приємна і життєрадісна. Якщо ж ні, то в мужика затаюється образа на світ, що весь дурний на відміну від нього й не бачив ще справжнього життя.
Анна знову згадала маму. Мудра жінка з добрими руками, що при кожній можливості відкладала гроші дочці на освіту в столиці. Щоби та пожила “як люди”, а не як мати, відбираючи крихти в свого чоловіка до того, як той встигне спустити їх на єдину розвагу в містечку — горілку. Анна не дзвонила мамі вже кілька місяців. Хоча й дуже хотіла. Але що б вона розповіла своїй матері? Що її дочка читала у фейсбуці як бути більш продуктивною, у інстаґрамі як бути більш ефективною, в телеграмі як бути більш комунікативною, але так ніде й не прочитала, що слід робити, щоби нарешті пожити “як люди”?
Дуже хотілося плакати, але перш ніж вона наважилася, натовп вже виніс її з вагону назад на брудну дощову вулицю. Дівчина добігла до офісу, де на неї вже чекав роздратований шеф.
- Аню, у нас закінчився туалетний папір. Будь ласка, слідкуй за цим наступного разу.
- Вибачте. Зараз усе замовлю.
Дівчина замислилась. Де ж дав збій її локус контролю? Чому їй так і не вдалося стати такою успішною й щасливою, як Вікторія?
Вікторія же тим часом усвідомила, що в повідомлені, яке вона копіпастила всім потенційним кандидатам в лінкедин, забула замінити ім’я, і тепер сотні Андріїв, Василів, Олександрів побчать у своїх поштових скриньках “Здравствуйте, Игорь!”

I was a kid who grew up in rock-vs-pop false dychotomy and this piece was my firsh encounter with #experimentalmusic #postrock #ukrainian