politics 

It amazes me that political preference (left or right) is determined by your stance towards things that divide people (sex, skin color, etc). But when you undertake test it's your thoughts on money that define you as left or right. As if someone wanted to distract us from something important
Recently I went to drink some tea and have some delicious Veterano Brownie ☺️​
Я не знаю чому, але відчуваю, що цей текст неймовірно важливий для мене https://plomin.club/deep-state/
Як і обіцяв, публікую ще текст. У цьому випуску трохи мого підліткового фаталізму 😂​ Фібек від @ua та велкам
Одного разу мене продадуть на внутрішні органи...
Товстий смаглявий мексиканець з пальцями-сардельками, увішаними дорогими перснями, збере свій синдикат і почне переглядати товар.
Печінку й нирки викинуть одразу за профнепридатність.
Легені, які ніколи не курили виявляться чорними від диму великого міста і сигарет друзів. Один з мексиканців погляне на них і скаже:
- Ну от і навіщо він ніколи не брав сигарети до рота, якщо його легені все одно чорні ніби димар?
А жирний шеф синдикату буркне йому, пережовуючи в зубах сигару:
- Якщо він вже тут, то яка різниця?
Металеве дзижчання світла падатиме на мій мозок, що розвалився на шматки від величезної кількості думок й ідей, які в ньому колись роїлися.
А потім сардельки, прикрашені дорогоцінними перснями, візьмуть у руки пожмакане серце.
- Мабуть цей грінго багато кохав своїм маленьким серцем. Тому воно таке зношене. - Знову зауважить один з мексиканців.
- Або думав, що кохав. - Відповість шеф, вказуючи поглядом на мозок, що розвалився від купи думок.
Потім він витре свої пальці білою шовковою хусточкою, подумає і скаже:
- А знаєте, люди... Цей грінго прожив непогане життя. Навіть шкода, що ми його так. Він як раз заслуговував на те, щоби жити.
Але я не шкодуватиму, що мексиканці так повелися зі мною. І навіть не тому, що я розібраний на запчастини й мені нема чим шкодувати. Просто, жалкують за чимось, що не здійснено. Я ж зробив усе, що хотів... про що і свідчать профнепридатна печінка і зношене серце.
Всім дякую за вчорашні схвальні коментарі! Я одразу зайшов з козирів і решта текстів гірші, але обов'язково ще викладу що-небудь трохи пізніше ☺️​
Майже закінчив редагувати різноманітні тексти, що зібралися за останні 12 років. Перш ніж наважуся їх хоч кудись відправити, спитаю фідбек у @ua та взагалі 😅​
Тепле світло розливалося прямо в чашки, намагаючись витіснити з них запашну каву. На стильних чорних квадратних тарілках лежали солодкі ласощі. Візіонери жваво обговорювали різноманітні ідеї. Анна пожадливо вбирала в себе краплини інформації, аж раптом відчула, що от він її шанс:
- Існує річ, яка називається локус контролю. - Спочатку її голос трохи зламався, але майже одразу ж набув упевненості. - Суть полягає в тому, що люди, які усвідомлюють, що їх життя визначається в першу чергу власними рішеннями, а не зовнішніми обставинами, зрештою, досягають більшого успіху.
Співрозмовникам ця думка сподобалася. Дівчина потай зраділа, що її маленька партизанська вилазка була вдалою.
Коли сніданок закінчився й усі почали розходитися, до Анни підійшла поважна жінка.
- Мене дуже інспірувала Ваша думка про локус контролю. Як щодо обмінятися контактами?
- Авжеж!
Дівчина відкрила лінкедин на своєму смартфоні. З екрана дивилося енергійне обличчя. Анна Бузило. Віце президент з питань комунікацій і логістики.
- Як Вас знайти?
- Спробуйте Вікторія Мілкозерова.
- Ось бачу. Вікторія Мілкозерова. Візіонер. Голова HR департаменту.
- Саме так. - Вікторія посміхнулася.
- Супер, рада знайомству!
- Я також. На все добре!
- Щасти!
Анна вийшла з кав’ярні на сіру вулицю, де безцеремонний дощ одразу жбурнув брудні краплі в її обличчя. Навколо неї чимдуж бігли бідолахи, які з’їхалися сюди з усіх куточків країни заради того, щоби встигнути урвати шматочок кращого життя. Кажуть, в решті мегаполісів ще гірше. Колись у фейсбуці вона читала про чоловічка з Лондона, що прибіг на зупинку, але найближчий автобус мав прибути лише через 6 хвилин. І тоді він розридався, бо тепер його життя було зруйноване.
Вона побігла разом з цими людьми, щоби скоріше сховатися від негоди у метро. Світло в підземці було таке ж тепле, але замість кави тут тхнуло сирістю. Не встигла дівчина опинитися на пероні, як натовп заніс її у вагон. У вагоні мужик — мабуть у півтора рази більший за неї — крутився, раз-пораз спираючись на неї своєю важезною спиною. Анна згадала свою маму, продавчиню в цегляній з білим облупленим шифером, побудованій ще за совітів, крамничці в невеличкому містечку на Житомирщині. “Вертиться як гівно в ополонці.” - казала про таких мама. Але Анна не стала займати того мужика, бо чоловіки після сорока, то найпаскудніша порода. Всі вони поступово злітають з котушок від відчуття власної важливості. Різниця лише в тому, що коли мужик досягає успіху до цього віку, то дурість в нього приємна і життєрадісна. Якщо ж ні, то в мужика затаюється образа на світ, що весь дурний на відміну від нього й не бачив ще справжнього життя.
Анна знову згадала маму. Мудра жінка з добрими руками, що при кожній можливості відкладала гроші дочці на освіту в столиці. Щоби та пожила “як люди”, а не як мати, відбираючи крихти в свого чоловіка до того, як той встигне спустити їх на єдину розвагу в містечку — горілку. Анна не дзвонила мамі вже кілька місяців. Хоча й дуже хотіла. Але що б вона розповіла своїй матері? Що її дочка читала у фейсбуці як бути більш продуктивною, у інстаґрамі як бути більш ефективною, в телеграмі як бути більш комунікативною, але так ніде й не прочитала, що слід робити, щоби нарешті пожити “як люди”?
Дуже хотілося плакати, але перш ніж вона наважилася, натовп вже виніс її з вагону назад на брудну дощову вулицю. Дівчина добігла до офісу, де на неї вже чекав роздратований шеф.
- Аню, у нас закінчився туалетний папір. Будь ласка, слідкуй за цим наступного разу.
- Вибачте. Зараз усе замовлю.
Дівчина замислилась. Де ж дав збій її локус контролю? Чому їй так і не вдалося стати такою успішною й щасливою, як Вікторія?
Вікторія же тим часом усвідомила, що в повідомлені, яке вона копіпастила всім потенційним кандидатам в лінкедин, забула замінити ім’я, і тепер сотні Андріїв, Василів, Олександрів побчать у своїх поштових скриньках “Здравствуйте, Игорь!”
I was a kid who grew up in rock-vs-pop false dychotomy and this piece was my firsh encounter with

Recently I've read an essay on which argued that decentralized social networks are unable to become a success because they are hostages of the chicken-egg problem and simply there is not enough userbase for them to thrive. On the one hand, he's right. Not many social network users question such things as privacy, big tech monopoly, etc. On the other hand personally for me is not a chance to meet many people but a chance to meet right people. So I guess there's definitely a point in fediverse being around.

I think one of the reasons people don't appreciate (apart from fear of being confronted by something different) is the fact that in contemporary art there is no common wisdom of what is good art and what's not and people feel uncomfortable making decisions themselves.

Коли слухав концерт Жадана, упійвав себе на думці, що останнім часом він просто комбінує потужні символи (риби, птахи, Ісус, Марія тощо) і таким чином генерує вірші. Коли читаєш їх, то здається, що відбувається щось важливе, але не зовсім ясно що. Ну і звісно його значимість для яку гріх заперечувати, додає впливу на читача. І от нещодавно читав матеріал від видавництва "Пломінь", який порадував мене тим, що, здається, я не самотній у цьому відчутті. plomin.club/ukranian-book-2020 "Жадан-поет вже далеко не перший рік експлуатує той самий авторський набір художніх прийомів, стабільно радуючи, але давно нікого не дивуючи". - Пишуть там.

I've got a lot of career-programming activities to do but instead I've spent my whole weekend playing with . While I'm feeling skeptical towards I definitely need to work out some routine for winter break to get stuff done.

Dear web developers and admins,
please stop embedding Google's hideous #ReCaptcha into your websites. Its algorithm is faulty, forcing regular users to click dozens or even hundreds of fire hydrants, bicycles, or traffic lights each day. It puts a 'suspicious activity' flag on users who won't obey to Google's business model - such as people who don't sign into Chrome, use anonymity VPNs, or use browser extensions to suppress common tracking mechanisms. Enough is enough. Stop it.

The thing with conventional is not just heavy censorship but also how people welcome it in order to not be confronted by different opinion. For a long time I was in doubt whether I don’t need social media or I’m just afraid to express my thoughts freely. But since I’ve released my album I’ve decided to give it a try again in (I hope) a more welcoming community

koyu.space

The social network of the future: No ads, no corporate surveillance, ethical design, and decentralization! Own your data with koyu.space!